Занурення в історію сучасної школи: Ян Амос Коменський

Кожного разу, коли стикаєшся з новими реформами в сфері освіті, мимоволі починаєш розмірковувати про їхні витоки та запитуєш себе: "Хіба людство мало недостатньо часу, щоб винайти та привести в дію найкращу систему освіти з можливих?". Враховуючи те, що історично рівень грамотності населення Землі був переважно низьким, можна ствердити, що запровадження зручної та загальнодоступної системи освіти потребувало не одного століття і навіть сьогодні - це ще досі своєрідна "бета-версія". Кардинальні зміни в цьому питанні почалися в Західній Європі в епоху Реформації (ХVI ст.), а в Східній помітне зрушення відбулося лише на початку ХХ ст.
Хоча, звісно, винятковими в цьому сенсі є періоди розквіту окремих держав, як то Еллада, Київська Русь, або народи, у яких ця традиція закладена ледь не генетично (юдеї), тож ситуація не була такою вже безпросвітною. Проте, так чи інакше, освіта стала по-справжньому доступною для широких мас населення не так давно. І школа, в тому вигляді, в якому існує зараз, нараховує близько 300 років. З одного боку, страшно уявити, що в час розвитку високих технологій та глобалізації ми досі навчаємо дітей за принципами, розробленими в ХVII ст. А з іншого боку, не всі з цих принципів є беззаперечно застарілими (деякі з них, відверто кажучи, досі не було втілено як слід). 

Творче об'єднання "TanDeM" розпочинає серію публікацій про людей, що створювали та змінювали систему освіти, в результаті чого маємо її саме такою, якою вона є, з усім розмаїттям педагогічних шкіл, напрямів та уявлень. Педагогіка - це, по суті, не стільки наука, скільки мистецтво. Істинність тієї чи іншої ідеї доводить лише практика, а перевірити те, наскільки мав рацію той чи інший відомий педагог, дозволить лише час. Втім, людям, що пов'язані з освітньою сферою (чи то батьки учнів, самі учні або студенти, чи то вчителі, викладачі) не завадить освіжити в пам'яті думки відомих освітян: іноді задля того, щоб зайвий раз не винаходити колесо, іноді, щоб зрозуміти, що якась ідея вже не працює в сучасних реаліях або навпаки - була забута, а саме зараз потребує відродження.
Тож зустрічайте нашого першого героя, що був водночас і першим реформатором європейської освіти - Яна Амоса Коменського.

Батько сучасної педагогіки

Ян Амос Коменський (1590-1670) народився в чеській протестантській родині в с. Нівніце (Південна Моравія - історична область сучасної Чехії). Рано втратив батьків та сестер (померли від чуми в 1604, живою лишилась тільки одна старша сестра). Середню освіту юнак отримав у латинській школі, а вищу - в Гернборнській академії та Гайдельберзькому університеті (Німеччина).

 Під час років навчання Коменського в школах все ще панували середньовічні освітні традиції: суть навчання зводилась, в основному, до запам'ятовування та відтворення релігійних текстів (читати латиною діти навчались, повторюючи склади та слова за вчителем і навіть не розуміючи змісту прочитаного). Не існувало також відповідного часового поділу навчального процесу.

Після поразки антигабсбурського повстання (1618-1620) в Чехії розпочинаються переслідування протестантських спільнот, тож Ян Коменський вирушає поза межі країни та мандрує Європою, переймаючи освітній досвід різних країн. Спершу вчителює в Польщі (м. Лешно), згодом переїздить до Швеції, далі - до Угорщини. Помер реформатор педагогіки в Амстердамі.

Ідеї, що живі до сьогодні

Сучасна, звична для всіх нас освітня система ("дитячий садок" - "школа" - "університет"), як така, що базується на принципі неперервності (кожен наступний рівень - продовження попереднього), була вперше описана саме Яном Амосом Коменським. Педагог запропонував чотири рівні освіти, відповідно до віку учня: 1) материнська школа (до 6 років) 2) школа рідної мови (6-12 років) 3) латинська школа або гімназія (12-18 років) 4) академія (18 - 24 роки). На першому рівні дитина отримує початкові враження про світ та живу природу, базові знання про елементи довкілля (акцент в цьому віці на розвитку органів чуття). Другий етап характеризується розвитком пам'яті та уяви, що, на думку Коменського, пов'язано на фізичному рівні з механізмом мовлення та дрібною моторикою - від цього і панівна роль рідної мови (що, до речі, було на той час революційним на фоні традиційного панування латини). На наступних етапах відбувається остаточне формування мислення, волі, здатності зберігати гармонію.
Окрім того, саме Яну Коменському ми завдячуємо введенням в курс початкової школи таких дисциплін як природознавство, спів, трудове навчання. А найголовніша його реформа - це класно-урочна система.

Уроки, перерви, чверті, канікули - так було не завжди...

Уявіть школу, де немає загальної програми та пояснень вчителя для всього класу. Таку, де в одному класі навчаються діти різного віку, новачки та досвідчені, але не в команді, а відокремлено. Протягом уроку чутно монотонне гудіння: всі завчають латинські тексти, які потім муситимуть індивідуально переказувати вчителю (якщо ж не перекажуть, то ризикують ще й різок отримати). Урок триває стільки, скільки заманеться вчителю, і часто діти під час одного уроку вчать різні предмети. Це може видаватися навіть якимось "індивідуальним" підходом, якби не одне "але": в класі не створено ані умов для того, щоб слухати одне одного, ані умов відпочинку, ані послідовності в подачі матеріалу. Коменський пропонує натомість ділити класи за віком та предметами, навчальний рік - на чверті, за якими слідують періоди відпочинку (канікули від "caniculares" - "період найспекотніших днів у році"), а між уроками робити перерви (під час впровадження системи було встановлено, що оптимальна тривалість одного уроку - 45 хвилин). Для дітей 6-12 років було запропоновано норму не більш як 4 уроки в день, а для підлітків 12-18 років - не більше 6-ти. Традиція розпочинати навчальний рік восени - це також ідея Яна Коменського.

"Покращення" чи "зрада"?

Що ж було перевагами запропонованого Коменським способу організації навчального процесу? Без сумніву, оптимізація діяльності вчителя: якщо раніше йому доводилось витрачати час на пояснювання матеріалу кожному учню окремо, то тепер педагог міг витратити ті ж 20 хвилин, але з розрахунку на весь клас (40-50 людей).
Ян Амос Коменський виділив три головні складові навчального методу (трактат "Закони добре організованої школи" (опубліковано в 1657 р.)): приклад, настанову та наслідування (застосування). Приклад - це "наявний предмет, продемонстрований нами", настанова - "промова про предмет, що пояснює його виникнення", наслідування (застосування) - це "спроба виготовити (виконати) схожу річ". Так от, в тій же праці Коменський стверджує, що на демонстрацію прикладу вчитель має відвести 1/16 часу заняття,  на настанову (пояснення) - 3/16 часу, а на наслідування (практику) - 3/4. Можемо уявити, наскільки дотримання цієї вимоги може зробити навчання орієнтованим на життя, практику (головне, щоб вправи були не абстрактними, а конкретними, потрібними діями!).
Ян Коменський також висловив припущення, що його система дозволяє навчати до 300 учнів одночасно (якщо допомагати при цьому будуть старші).
Втім, як справедливо зазначають критики системи, вона справді орієнтована більше на передачу готових знань, а не на творчу взаємодію учня з вчителем. Масовість часто вбиває індивідуальність, загальні пояснення та розвиток індивідуальних талантів - це часто несумісні речі. Тож система, що виявилась ефективною для навчання великої кількості людей одночасно, може нашкодити окремим талановитим особистостям, що вибиваються з середнього рівня. Різниця приблизно така сама, як між репродукціями картини, розповсюдженими великим накладом, та одним неповторним шедевром. Де ж компроміс? Думаю, педагогіці ще належить знайти відповідь.

Хочете дізнатись про це більше?

Тим, кого зацікавили постать та ідеї Яна Амоса Коменського, радимо ознайомитись з головними працями педагога: "Велика дидактика" (1633-1638), "Відкриті двері до мов" (1631), "Материнська школа" (1632), "Школа-гра" (1656), "Світ чуттєвих речей в картинках" (1658), "Загальна порада для виправлення людських справ" ("De rerum humanarum emendatione culsultatio catholica") (перші частини останнього твору опубліковані в 1662, а решту рукописів знайшли та оприлюднили аж в 1962!). Обсяг статті не дозволяє перерахувати та проаналізувати всі твори автора, але базові ідеї деяких з них лунатимуть в наших подальших статтях.

Якщо Вас цікавлять новітні освітні технології та інші педагогічні цікавинки, радимо підписатися на нашу сторінку, щоб своєчасно отримувати оновлення про нові публікації "TanDeM".

До нових зустрічей!