Йоганн Генріх Песталоцці - невдаха чи геній?

Йоганну Генріху Песталоцці (1746 - 1827), швейцарському вчителю-християнину, судилась складна, сповнена переживань та втрат, доля. Можна довго сперечатись, визначаючи, чого було в його житті більше - невдач чи здобутків. Втім, ім'я Песталоцці назавжди закарбовано в історію педагогіки, що зайвий раз доводить: успіх без помилок неможливий.

Йоганн народився в Цюриху, в лікарській родині. Його рід походив з долини Валь Сан Джакомо в Італії (на той час це була територія Союзу трьох ліг - державного утворення, що існувало ще з Середніх віків).

Портрет Песталоцці, ймовірно, виконаний Шьонером (F.G.A. Schöner). Копія картини, зроблена Франческо Рамосом наприкінці ХVIII - поч. ХІХ ст. знаходиться в Національному музеї Прадо, Мадрид

В 1751 - 1765 рр. хлопець навчався в елементарній та латинській школах, а пізніше -  в Каролінському колегіумі (навчання складалося з кількох ступенів - філологія, філософія, богослів'я (див. передмову до першого тому вибраних творів Песталоцці, 1961 р.). Діяльнісна натура не витримала перевантаження теорією: Песталоцці покинув колегіум, не з'явившись на один з іспитів. Після цього він протягом певного часу самостійно вивчає юриспруденцію, але дуже скоро вирішує зайнятися більш практичною діяльністю - сільськогосподарською справою, яку почав вивчати під керівництвом агронома Йоганна Рудольфа Чіффелі в м. Кірхберг (кантон Берн). З цього моменту і починаються численні невдалі експерименти Песталоцці.

Невиправний романтик та сувора реальність

Спершу він намагається впроваджувати аграрні знання в практику в Бірні, кантон Ааргау, прагнучи навчити збідніле селянське населення новим методам у веденні господарства (використання нових добрив та методів вирощування). Ідея не має успіху. Проте, як то кажуть "не щастить в картах, пощастить в коханні"... От і Генріх, незважаючи на провал сільськогосподарського експерименту, одружився з коханою Анною Шультгес. Шлюб було укладено всупереч волі батьків нареченої. Як бачимо з подальшого розвитку подій, з практичної точки зору батьки не так вже й помилялися, не довіряючи доньку бідняку Песталоцці: його спроби заробляти гроші постійно закінчувались банкрутством (Анні навіть довелося повернути батькам свій посаг, коли банкір Шультгес вирішив забрати частку вкладень в збиткове підприємство). Сподіваємося, що при цьому принаймні в стосунках у подружжя все було гаразд. Звичайно, на місці Анни  витримала б не кожна: мало хто погодиться тягнути на собі не лише побут сім'ї, а ще 37 дітей-сиріт, яких чоловік взяв у їхній маєток "Нейгоф" для навчання, перетворивши його на притулок. Песталоцці передбачав, що зможе утримувати притулок на прибуток від дитячої ремісничої діяльності, проте, згодом стало зрозуміло, що діти працюють неефективно (а експлуатувати дитячу працю вчитель ніколи б не погодився). Після майже 6-ти років роботи педагог вимушений був закрити притулок. І хоча успіхом це не назвеш, все ж у 1780 р. Песталоцці став набагато досвідченішим у практичній педагогіці. Якщо раніше він лише марив теоріями на зразок "природного виховання" Ж.-Ж. Руссо, то тепер, бачачи на прикладі власного сина, що повністю дотримуватись цього ідеалу неможливо: Йоганн вчив дитину грамоті та лічбі набагато раніше, аніж рекомендував відомий філософ та письменник, застосовував також і покарання, стверджуючи, що і свобода, і слухняність однаково важливі для розвитку особистості.
Саме під час педагогічної діяльності в Нейгофі Песталоцці формулює головні принципи, за якими має відбуватися навчання: природовідповідність та наочність. Пізніше він детально зупинятиметься на цих питаннях в книгах, написаних після 1780. Соціально-педагогічний роман Песталоцці "Лінгард та Гертруда" (1781-1787) швидко став популярним. На його основі пізніше автор уклав інший твір під назвою "Як Гертруда вчить своїх дітей" (1801) - своєрідну збірку настанов для матерів, завдяки яким жінки б змогли навчати дітей самостійно, в межах сім'ї. Перу педагога належать також "Думки та нариси щодо ідеї елементарної освіти" (1807) та "Лебедина пісня" (1826), написана ним незадовго до смерті.

Прагнучи до гармонії 

Генріх Песталоцці стверджував, що в людині (дитині) є три головні сили: розуму, руки та серця (відповідно, з ними пов'язані дії - мислити, створювати, відчувати). Якісна освіта має бути спрямована на розвиток усіх цих сил, тому Песталоцці приділяє увагу не лише розвитку розумових здібностей, але й фізичній культурі та прищепленню любові до праці. Навчання має відбуватися природним шляхом: від простого до складного. Педагог наголошував на тому, що по-справжньому зрозумілими речі та поняття стають для дітей тоді, коли перетинаються з їхнім особистим досвідом, тому потрібно уникати сліпого заучування напам'ять та зубріння. Найкраще - розпочинати навчання зі спостережень за довкіллям, орієнтуючись, в першу чергу на чуттєве пізнання, а також турбуючись про встановлення взаємозв'язків між усім, що сприймається дитиною. Будь-яке знання пропонується поділити на елементи, що вивчатимуться поступово (наприклад, вміння читати необхідно формувати з вивчення окремих звуків та літер і т.п.) Можливо, на сьогоднішній день таке твердження звучить банально, але на той час було неабияк актуальним, адже подача знань в школах відбувалася без врахування вікових особливостей сприйняття: дитині зазвичай давали читати величезний текст латиною, не зосереджуючись на поясненні окремих його складових. Принцип наочності же впроваджувався шляхом застосування в навчанні конкретних предметів (при лічбі), постійній демонстрації того, про що говориться на уроці.
Окрім того, в творі "Як Гертруда вчить своїх дітей" Песталоцці прямо висловився про перевагу правильно організованого домашнього навчання над шкільною освітою: "Те, чого ми хочемо навчити дітей, має бути настільки простим, що будь-яка мати, а пізніше будь-який вчитель з мінімальними педагогічними здібностями, могли б це все зрозуміти, прочитати вголос, пояснити та зіставити. Таким чином можна буде поступово ліквідувати потребу в початкових школах, замінивши їх поліпшеною домашньою освітою".

                        Генріх Песталоцці та сироти в Штансі, Альберт Анкер, 1870 р.

Нові здобутки та перешкоди

Після невдачі в Нейгофі, на хвилі перемоги буржуазної революції в Швейцарії, Песталоцці за сприяння нової влади організовує інший притулок для дітей - цього разу в м. Штанс. Там він виховує близько 50-ти безпритульних дітей-сиріт, піклуючись про них з батьківською ніжністю. Втім, вже в 1799 р. приміщення монастиря урсулинок, що було надано притулку, займають французькі війська для своїх потреб (організації шпиталя). Генріх їде в Бургдоф, де нарешті збирає довкола себе однодумців, створивши Бургдофський інститут - базу підготовки вчителів. Разом з ними він займається розробкою та впровадженням методики навчання читанню та лічбі в елементарній школі.
Діяльність інституту було продовжено в Івердоні, куди Песталоцці переїхав у 1804 р. На цей час його методом серйозно цікавляться заможні люди, багато хто з них віддає в його освітній заклад своїх дітей. Втім, Песталоцці продовжує мріяти про створення нової "Установи для бідних", що вдалося йому здіснити знову лише в 1818 р., проте вчитель вже не мав достатньо сил, щоб розвивати заклад на належному рівні. На превеликий жаль, у 1825 р. через брак коштів також було закрито інститут в Івердоні, а Песталоцці вимушений доживати свій вік у Нейгофі, поруч з єдиним онуком (дружина померла раніше за нього, їхній син, що страждав на епілепсію, також прожив недовго).
У когось з читачів доля Песталоцці викличе співчуття та жаль, хтось просто обурюватиметься непрактичністю педагога, такою собі "економічною незграбністю", проте в історію він назавжди увійшов як людина, що мала добре серце та широкі прагнення, а його ідеї живуть і до сьогодні.
Слід зазначити, що Песталоцці - далеко не єдиний дивак в історії педагогіки. Щоб дізнатися ще більше про неординарних особистостей та "фріків" вчительської справи, підписуйтесь на нашу сторінку!