Чому не можна так просто "сісти та слухати"

Навчальний процес неможливо уявити без дисципліни, уваги, зосередженості. Саме тому один з найнеприємніших моментів у роботі вчителя – це помітити, як хтось під час заняття несамовито крутиться, перемовляється чи грається на телефоні. Така поведінка сприймається, зазвичай, не лише як неуважність, але й як неповага до педагога. Але чи всі умови для виникнення уважності та поваги було попередньо створено?
Для початку поміркуймо над тим, яких людей та яку інформацію нам самим цікаво слухати та чути. Потрібну в житті? Таку, що вирішує наші проблеми? Ту, що захоплює цікавим сюжетом, динамічним розвитком подій?

Джерело фото: unsplash.com

Storytelling – один з найефективніших методів донесення інформації на різноманітних презентаціях та бізнес-тренінгах для дорослих. А звикаємо ми до нього ще з дитинства: з тих моментів, коли батьки або вихователі читають або розповідають нам казки. Чому ж це має бути забуто та втрачено в шкільному віці? Хто зробив зі школяра ідеалізовану постать, що сидить нерухомо, чий погляд прикутий до вчителя, а інформація без перешкод надходить через вуха прямо в мозок (і що головне, запам'ятовується)? Як часто ми самі турбуємося, щоб розповідь була цікавою та непередбачуваною, а не просто викладаємо сухі факти? Пригадайте найцікавіші уроки з часів вашого навчання в школі: скоріше за все, вам згадається не формула чи орфографічне правило, а приклад з життя, емоція, ситуація спілкування... Отже, найперший секрет захоплення учнівської уваги – вміти розповідати цікаво (думаю, не варто пояснювати, що для цього ви самі маєте бути зацікавлені матеріалом).

Учасники Дискусійного клубу "TanDeM" зацікавлені розповіддю про Марс. Як і їхній вчитель :)

Припустімо, з цим у вас все гаразд, що підтверджується зацікавленими поглядами учнів. Але що в такому разі робити з тими бешкетниками, які нахабно зривають ваші найцікавіші уроки, просто не даючи слова сказати? Їхня увага якась "не така" або її в них взагалі немає? І тут багато хто починає водити дитину до психологів у пошуках відповідей на питання "що з ним (нею) робити?". Вчителі не можуть впоратися ("дайте нам спеціалістів!", "виключіть дитину з класу/школи/команди"). Спеціалісти роблять все, що можуть: розмовляють, грають, втішають, відправляють назад у клас із надією, що все буде інакше. Але історія повторюється. Ніхто не може нічого зрозуміти. Розпач зростає, немов сніговий замет. А потім доходить до того, що починаєш боятися взагалі заходити в клас, де вчиться ця дитина. Її поведінка несумісна з твоїм уявленням про посадові обов'язки вчителя. І чим далі, тим гірше. Повний розрив шаблону. І на цьому місці варто зупинитися, видихнути і, перш за все, подивитися на себе. Поставити собі запитання: чому я можу навчитися з цієї ситуації? Що є всередині мене такого, що кожного разу віддзеркалюється в зовнішніх подіях? Таке віддзеркалення – закон Всесвіту. Вважаєте неприйнятною будь-яку агресію або навпаки – не помічаєте власних агресивних слів/дій? Ось вам шибайголова, ініціатор усіх бійок на світі. Вважаєте, що все має бути вчасно, правильно, а будь-яке відхилення від встановлених вами правил сприймається як злочин та найвища образа гідності? Ваші "правила" почнуть кришитися як пап'є-маше під ступнею велетня, не допомагатимуть жодні покарання та слова, аж доки не прийде усвідомлення того, що ви не бог і не здатні контролювати життя в цілому. Ви занадто добрі та толерантні? В такому разі вам швидко дадуть зрозуміти, що ви або встановите чіткі межі спілкування, або остаточно втратите будь-які важелі впливу (вами почнуть користуватися, просити, перездавати по 200 разів і таке інше...) І так далі. Це один бік справи. Такі "супервізії" самого себе дуже корисні для особистісного та професійного розвитку.

Джерело зображення

Інший бік справи виглядає простіше. Можливо, ситуацію вдасться виправити без сильного самозаглиблення, просто шляхом аналізу своєї манери викладання. Проаналізуйте все, що ви робите з позиції домінантної системи сприйняття вашого уявного учня. Для цього пригадаємо спочатку, які бувають системи сприйняття (в НЛП вони називаються "модальностями" або "репрезентативними системами"). По суті, модальності – окремі канали сприйняття, залежно від органу чуття (зір, слух, рух, нюх, смак). Коли ми говоримо про модальності в контексті навчання, то ділимо аудиторію на візуалів (домінує зорове сприйняття), аудіалів (домінує слухове сприйняття) та кінестетиків (домінує тактильне сприйняття). Іноді виділяють ще четверту групу – "дигіталів", що найкраще сприймають слова та логічні поняття. Втім, це аж ніяк не може вважатися природною системою сприйняття, адже в еволюційному розвитку відчуття з'явилися раніше за мову. Є думка, що на дигіталів з часом можуть перетворитися кінестетики, що пережили травматичний досвід та закрилися від переживань в словесних абстракціях. Тож говорячи про дітей, зупинимося на перших трьох типах – візуалах, аудіалах та кінестетиках. Звичайно, чистих типів сприйняття не буває, але знаючи той, що домінує в конкретної дитини, можна доносити інформацію набагато ефективніше. В ідеалі – взагалі подавати її одразу в формах для декількох каналів сприйняття. Наприклад: показуємо ілюстрацію (візуали), водночас озвучуємо з виразною інтонацією (аудіали), а наші учні в цей час мають в руках якийсь матеріал та здійснюють з ним конкретну дію (кінестетики). 

Картки – один з найбільш універсальних матеріалів для активізації усіх модальностей: можна і подивитися, і помацати, і почути (якщо вчитель пояснює вголос)

А використання конструкцій з LEGO та інших матеріалів чудово розвиває нейронні зв'язки

Бажання відволіктися виникає в дитини тоді, коли якийсь з каналів сприйняття починає прагнути інформаційної поживи. Так, уявіть: усна розповідь затягнулася. І ось уже візуальний канал тягне нас дивитися відео на мобільному, а кінестетичний – хапати речі в зоні досяжності та здійснювати з ними дивні дії. Або ж показуємо задовгу презентацію з не дуже виразним звуковим супроводом – і нашому внутрішньому аудіалу вже хочеться поговорити вголос з сусідом по парті. Кінестетики – це взагалі зазвичай "ходяче лихо", адже типові заняття дуже рідко наповнені формами діяльності, які б займали одночасно руки, ноги та голову. Але щойно в руки кінестетика потрапить щось рухоме та по темі, він перетворюється на сумирного янгола. Балансування між каналами сприйняття, їх вчасне перемикання – одна з першочергових задач вчителя, який хоче досягти максимальної уважності своїх учнів. Тому в разі регулярного порушення дисципліни на уроці радимо проаналізувати: які види діяльності ви пропонуєте учням, які матеріали в роботі  використовуєте, з якою швидкістю говорите. Яка система сприйняття є домінантною для Вас? Зазвичай ми звикаємо подавати інформацію саме шляхом своєї домінантної системи, вважаючи, що для інших так теж зручніше. Але пам'ятаймо: всі люди різні, і якщо ми хочемо, щоб нас зрозуміли якнайкраще, ми говоримо мовою співрозмовника. Ефект може перевищити всі ваші очікування. Think. Do. Modify.

Хочете дізнатися ще більше способів втримання учнівської уваги? Підписуйтесь на сторінку Творчого об'єднання "TanDeM" www.facebook.com/tandem.open/