Забудьте все, чому вас вчили...

Думаю, що відірваність шкільних та університетських навчальних програм від життя давно вже ні для кого не є таємницею. Втім, віра в те, що вища освіта є запорукою успіху, досі є доволі сильною в нашому суспільстві. Частка правди в цьому є, але я б сказала так: запорукою успіху є знання, помножені на вміння їх застосовувати. Плюс комунікаційні навички. В сучасному глобалізованому світі ви можете бути геніальним винахідником, але цілодобове життя в "башті зі слонової кістки" наврядчи зробить вас успішним у повному сенсі цього слова. Можливо, якась насолода від власних відкриттів і відчуватиметься у цій блаженній самотності, але що з того, коли світ про це нічого не знає? Ви позбавлені адекватного зворотного зв'язку, без якого важко говорити навіть про якусь об'єктивність самооцінки. Отже, те, що ви вважаєте геніальними відкриттями, цілком може виявитися просто ілюзіями. А це вже попахує шизофренією. Тому, повторюсь: знання, практика та спілкування. Коли це об'єднується в систему, вона починає приносити прибуток - як матеріальний, так і нематеріальний.

А тепер поміркуємо про офіційну систему освіти.
Що з цього вона здатна нам забезпечити? В кращому випадку, знання. І то, тільки тоді, коли ми не байдужі та долаємо власну лінь, а наші вчителі - майстри своєї справи. Скажу відверто: в усьому моєму житті було приблизно 7 таких вчителів (це враховуючи дві школи, коледж і два університети). Це не означає, що всі інші були "погані", навпаки: на щастя, серед тих, хто мене навчав, майже не було людей, що абсолютно не на своєму місці. Просто приблизно семеро з них були тими, кого можна називати "вчитель від Бога". Коли з кожного заняття ідеш, немов отримавши найвище одкровення, а твоя мотивація зашкалює, навіть якщо раніше цей предмет аж ніяк не цікавив. До речі, цікаве спостереження: майже кожен з цих найяскравіших Вчителів запам'ятався не просто фактичним знанням предмету, а передачею чогось більшого за просто знання: хтось навчив думати, хтось - долати труднощі, хтось - дисципліні та вірі в себе, методам навчання того чи іншого предмету. І саме цими вміннями я зараз користуюсь в житті набагато більше, аніж якимись завченими фактами.

Чи має якусь користь диплом? Все залежить від сфери вашої діяльності. Так, у мене, наприклад, був досвід роботи позаштатним перекладачем в 16 років, коли я ще була студенткою коледжу (а по віку - одинадцятикласницею). Дипломів ніяких не мала, зате успішно пройшла відбірковий тест в бюро перекладів (іронія долі, але через 10 років я такого ж типу тест не пройшла - це що, деградація в процесі "вищої освіти"?). Був у мене й інший досвід роботи - викладачем в університеті. Там при оформленні навіть поцікавились, чи червоний у мене диплом, і стверджувальна відповідь їх дуже потішила. Тому, якщо ставите собі в пріоритет академічну сферу, то, звісно, дипломи матимуть там набагато більшу вагу, ніж деінде. Як і в різноманітних закордонних стажуваннях (теж, переважно, академічних). У моєму випадку навіть знадобилося більшість того, що я вчила на магістерці (вистачило розуму все ж таки вибрати напрямом літературознавство, адже в цій сфері я й хотіла працювати; а якби пішла в традиційну філологічно-лінгвістичну магістратуру, то мала б побільше "зайвих" предметів). Чому ж нам так часто кажуть "забудьте все, що ви вчили" - спочатку, коли йдемо в університет після школи, а потім - після універу на роботу? Тому що, як казав Мефістофель з безсмертного "Фауста": "Grau, teurer Freund, ist alle Theorie Und grün des Lebens goldner Baum..." ("Теорія завжди, мій друже, сіра,  А древо жизні – золоте..." (пер. М. Лукаша), "Теория, мой друг, суха, но зеленеет жизни древо" (пер. Б. Пастернака)). Нехай я бездоганно знаю зміст курсу, який викладаю студентам, і навіть методику викладання, поєднуючи ці всі фронтальні опитування та підсумкові контролі з майстерністю, якій можна лише позаздрити. Але ніхто ніколи мені не розказував, що робити зі студенткою, що плаче під час модульної контрольної через те, що переплутала питання або хлопцем, який на тій самій контрольній за півтори години пише одне речення, або ж як лишитися живою, читаючи п'яту пару поспіль, та передати цю крихту життя своїм студентам? Це знову ж таки сфера комунікаційних навичок, яку можна покращити шляхом хороших тренінгів, але студенти педагогічних ВИШів у кращому випадку запишуть про це лише кілька теоретичних визначень на психології. Ця практична сфера є в кожній професії і її неможливо пізнати, окрім як перебуваючи всередині професії. Як то кажуть, якщо хочете навчити когось плавати, то киньте його чи її у воду. А ми досі переважно "пливемо" на суходолі, начепивши на себе про всяк випадок рятівний круг...

Вчора зазирнула на сайт МОН України та зрозуміла, що насуваються чергові реформи. І нібито спрямовані вони будуть на те, щоб нарешті пірнути в справжню воду. Це я так зрозуміла з файлу з описом програми "Нова українська школа". От тільки знаєте, що бентежить? Цей файл - це теж теорія. Знання про те, як має бути. Ймовірно, текст цей також складено людьми з червоними дипломами, без помилок та невідповідностей. А скільки тих людей, що зможуть втілити цю концепцію на практиці? Думаю, ті альтернативні школи, що вже повним ходом функціонують, хоч і не є на 100 % досконалими, а все ж є набагато живішими, ніж (поки що!) паперова концепція МОН. Тому і я за те, щоб ми жили сьогодні, вірили, діяли, робили помилки, але так чи інакше, навчали наших дітей по-новому вже зараз, не чекаючи повноцінного втілення реформи МОН. У сьогоднішньому нестабільному світі будь-який новий міністр освіти означатиме автоматично "нову реформу", але для того, щоб змінилась сама практика, потрібні люди з іншим мисленням. Такі люди вже зараз працюють поза шкільною системою та через декілька років знатимуть про освітню практику набагато більше, ніж ті, хто просто чекатиме вказівок МОН. Адже ми знаємо, що краще забути все, чому нас вчили.